Сонет 145 — Остап Тарнавський

Уста, що твір Любови рук,
Видихують: „ненавиджу”;
Я лиш сумую на той звук.
Та як узрить мою журбу,
В ній милосердя вироста
І лає свій язик, що вп’ять
Приносив ніжне забуття
І вчив, як наново вітать.
„Ненавиджу”, рекла вкінець,
Коли зникала ніжність дня,
Йшла ніч, що мов той друг-святець
Впав з неба в пекло навмання.

„Ненавиджу” із люті шле,
Й мені на втіху: „не тебе”.

в перекладi О. Тарнавського

English text
Italian translation
German translation
Russian translation
French translation
Dutch translation
Spanish translation
Portuguese translation
Yiddish translation

Sonnets in English
Sonnets in Russian
Sonnets in German
Sonnets in Italian
Sonnets in Spanish
Sonnets in French
Sonnets in Ukrainian
Sonnets in Yiddish
Sonnets in Bulgarian
Sonnets in Dutch
Sonnets in Portuguese

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *