Архив метки: сонет 147

Сонет 147 — Остап Тарнавський

Moя любов — гарячка; тужить вже
За тим, що няньчить хворобливий вид,
Тим живиться, що стан цей береже,
Щоб вдовольнити хворий апетит.
Резон — кохання лікарем мого,
Він злий, що не держусь його порад,
Лишив мене й відчай дійшов того,
Що ціль — лиш смерть; й мій лікар тому рад.
Без ліків я, без догляду резон,
Ще й божевільний я, пропав навік;
Мої думки й слова утратили свій тон,
Даремно, щоб я щось розумне рік.

Білявці присягав я, ясна річ,
А ти, як пекло, чорна, наче ніч.

в перекладi О. Тарнавського

English text
Italian translation
German translation
Russian translation
French translation
Dutch translation
Spanish translation
Portuguese translation
Yiddish translation

Sonnets in English
Sonnets in Russian
Sonnets in German
Sonnets in Italian
Sonnets in Spanish
Sonnets in French
Sonnets in Ukrainian
Sonnets in Yiddish
Sonnets in Bulgarian
Sonnets in Dutch
Sonnets in Portuguese

Сонет 147 — Самуил Маршак

Любовь — недуг. Моя душа больна
Томительной, неутолимой жаждой.
Того же яда требует она,
Который отравил ее однажды.

Мой разум-врач любовь мою лечил.
Она отвергла травы и коренья,
И бедный лекарь выбился из сил
И нас покинул, потеряв терпенье.

Отныне мой недуг неизлечим.
Душа ни в чем покоя не находит.
Покинутые разумом моим,
И чувства и слова по воле бродят.

И долго мне, лишенному ума,
Казался раем ад, а светом — тьма!

Перевод С. Я. Маршака